Хто з числа фізичних осіб є платниками земельного податку

ДМИТРО ПЕДЕНКО
Адвокат

ЗВ'ЯЗАТИСЯ ЗІ МНОЮ
Хто з числа фізичних осіб є платниками земельного податку
«АРОУ»

Залиште свої контактні дані і я зв'яжуся з вами сьогодні!



Чи є платником земельного податку ФОП – платник ЄП, за земельну ділянку, яка надана в установленому порядку ФО (право власності оформлене на ФО) для здійснення господарської діяльності і така земельна ділянка використовується ФОП – платником ЄП за призначенням?

Якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу, яка зареєстрована фізичною особою – підприємцем — платником єдиного податку, і земельна ділянка використовується нею для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то така фізична особа — підприємець — платник єдиного податку звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку (з врахуванням п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України).

Якщо земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), їх частини або нежилі приміщення у багатоквартирних жилих будинках, що знаходяться у власності фізичної особи (фізичної особи – підприємця) та використовуються для провадження господарської діяльності, надавалась їй в установленому чинним законодавством порядку, то за таку земельну ділянку фізична особа – підприємець — платник єдиного податку теж звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку у разі надання в оренду будівлі, споруди (їх частини), нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ), а справляння плати за землю – Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Плата за землю — обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку (далі – податок) та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб (п. 286.6 ст. 286 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК).

Згідно із вимогами п.п. «в» п. 1 ст. 96 ЗКУ землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Фізичні особи – підприємці — платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої — третьої груп для провадження господарської діяльності (п.п. 4 п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ).

Разом з цим п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПКУ встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, фізичні особи — підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Згідно із ст. 796 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві.

Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Крім того, відповідно до ст. 797 ЦКУ плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Таким чином, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу, яка зареєстрована фізичною особою – підприємцем — платником єдиного податку, і земельна ділянка використовується нею для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то така фізична особа — підприємець — платник єдиного податку звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку (з врахуванням п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПКУ).

Якщо земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), їх частини або нежилі приміщення у багатоквартирних жилих будинках, що знаходяться у власності фізичної особи (фізичної особи – підприємця) та використовуються для провадження господарської діяльності, надавалась їй в установленому чинним законодавством порядку, то за таку земельну ділянку фізична особа – підприємець — платник єдиного податку теж звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку у разі надання в оренду будівлі, споруди (їх частини), нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку.

Чи є платником земельного податку ФО – власник земельної ділянки, яка зареєстрована підприємцем – платником ЄП, у разі надання земельної ділянки в оренду?

Фізична особа – власник земельної ділянки, яка зареєстрована підприємцем – платником єдиного податку (а також у випадку оформлення права власності на земельну ділянку на фізичну особу – підприємця), у разі надання земельної ділянки в оренду, не є платником земельного податку, оскільки земельна ділянка використовується ним у господарській діяльності з метою отримання доходу.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Земельна ділянка це – частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (п.п. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої — третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ).

Господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПКУ не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектари, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Враховуючи зазначене, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (а також у випадку оформлення права власності на земельну ділянку на фізичну особу – підприємця), і земельна ділянка використовується для провадження господарської діяльності, то такий підприємець – платник єдиного податку звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку (з урахуванням п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПКУ).

Стаття 102.Строки давності та їх застосування

102.1. Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової деклараціїзвіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п.56.3. ПКУ Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

56.12. Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

ЗАЛИШТЕ СВОЇ КОНТАКТНІ ДАНІ

Ми зв'яжемося з вами сьогодні



Обсуждения и отзывы (Discussion and feedback)

  Подписаться (Subscribe)  
Уведомление о